Павло Григорович Тичина народився
27 січня 1891 року в селі Пісках Козелецького повіту на Чернігівщині в
багатодітній родині церковнослужителя. Навчався в початковій школі. Саме
його вчителька Серафима Миколаївна звернула увагу на обдарування Павла і
порадила батькам вчити його далі.
Уже в 1906 році, коли
йому було лише 15 років, почав писати перші твори. Перший його відомий вірш
“Синє небо закрилося..”. А в 1912 в журналі «Літературно-науковий вісник»
уперше був надрукований його вірш «Ви знаєте, як липа шелестить…».
1907-1913 роки- це роки
навчання Тичини в Чернігівській духовній семінарії. Під час навчання співав у
семінарському, а згодом у міському хорі.
З 1911 року Тичина
відвідує “літературні суботи”, які проводилися у Коцюбинського.
У 1913 році молодий поет
вступив до Комерційного інституту та переїхав до Києва. Павло навчався та
водночас працював. Був обліковцем Чернігівського губернського земства,
підробляв помічником хормейстера в театрі М.Садовського, завідувачем відділу
хроніки газети «Нова рада», редактором журналу «Світло».
У 1917 році, коли
українці боролися за незалежність, поет також був активним учасником руху за
національну свободу. Ці події були відображені у його творах.
«Сонячні кларнети» –
перша збірка Павла Тичина, яка була опублікована 1918 року.
У 1923 році поет
переїздить до Харкова (на той час столиця України). У різний час поет входив до
таких організацій, як «Гарт» і ВАПЛІТЕ.
З 1923 по 1934 рік був
співредактором журналу «Червоний шлях».
Із розгортанням масових
репресій проти української інтелігенції П. Тичина видав ідеологічно «правильну»
збірку «Партія веде» (1934), у якій уславив комуністичну владу.
У 1934 році повертається
до Києва та поселяється в будинку письменників Роліт.
У 1936-1943 роках очолює
Інститут літератури.
У липні 1941 Тичину було
евакуйовано з майже 400 академіками та іншими науковими працівниками Академії
наук УРСР до Уфи. Там Тичина очолював Інститут літератури імені Тараса
Шевченка.
У 1941 за поетичну збірку
“Чуття єдиної родини” отримав Сталінську премію.
Твір “Похорон друга” став
найбільшим здобутком Тичининої поезії воєнних літ.
1943 – 1948 рр. – міністр
освіти УРСР.
З 1953 до 1959 був
головою Верховної Ради УРСР, заступником голови Ради Національностей.
Життя Павла Тичини
обірвалося 16 вересня 1967 року в Києві.
Найвідоміші збірки поезій
Павла Тичини:
«Сонячні кларнети» (1918)
(Побачила світ у 1919 р. тираж 1000 примірників. Збірка мала 5 видань)
«Плуг» (1920) (межова
збірка, заявила про вірне В) підданство радянській державі. Має символічну
назву).
«Перемагать і Жить»;
«Замість сонетів і октав»
(1920). ( У збірці помітні психологічні терзання автора. Збірка присвячена
Григорію Сковороді).
«В космічному оркестрі»
(1921)
«Вітер з України» (1924);
(Ця збірка стала останньою художньо цінною книгою)
«Перемагать і жить»
(1942);
«День настане» (1943)
«Срібної ночі» (1964)
